Найвища тварина на суходолі
Жирафи визнані найвищими наземними тваринами у світі. Дорослі самці можуть досягати висоти до 5,5 метрів завдяки своїй найдовшій шиї. Така анатомічна особливість дає їм змогу споживати листя з вершин акацій, до яких інші тварини дістатися не можуть. При цьому кількість шийних хребців у жирафи така сама, як у людини, але вони більші й розташовані особливим чином.
Чому шия така довга
Довгу шию жирафи пояснюють еволюційною адаптацією до умов харчування. Змагання за листя на високих деревах сприяло тому, що особини з довшою шиєю мали більше шансів на виживання. Цікаво, що така анатомічна структура потребує потужного серця, аби перекачувати кров до мозку, тому серце жирафи має значну масу і товсті стінки.
Унікальна кровоносна система
Коли жирафа нахиляється, аби пити воду з водойми, її тіло запобігає різким коливанням тиску завдяки спеціальним клапанам у судинах. Це захищає мозок від надмірного припливу крові. Без подібного механізму тварина могла б втрачати свідомість кожного разу, коли нахиляє голову.
Харчування та поведінка
Жирафи є травоїдними: основа їхнього раціону – листя, квіти та плоди дерев, а особливо вони полюбляють акації. Тварини можуть подорожувати на значні відстані в пошуках їжі та води. Вони не мають постійного місця мешкання, змінюючи локації залежно від сезонних опадів і доступності рослинності.
Соціальна структура
Жирафи зазвичай живуть у невеликих групах, де можуть бути самці, самки та дитинчата. Строгої ієрархії між ними не спостерігається, і групи часто змінюють свій склад. При зустрічі самці можуть змагатися між собою, ‘б’ючи’ шиєю, але здебільшого ці сутички є ритуальними.
- Новонароджене жирафеня вже має зріст близько 1,8 метра.
- Язик жирафи може сягати до 50 см завдовжки, допомагаючи зривати листя.
- Жирафи сплять лише близько 30 хвилин на добу.
- Кожен візерунок на шкірі жирафи є унікальним, як відбиток пальця у людини.
Збереження виду
Через зменшення природних середовищ існування та браконьєрство жирафи є вразливим видом. Міжнародні природоохоронні організації ведуть програми з їх охорони, контролюючи мисливську діяльність і розширюючи території національних парків. Також важливим є екологічне виховання місцевих громад, аби зберегти цих унікальних тварин для майбутніх поколінь.